У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №15303, який пропонує посилити кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі або насильницьке викрадення людини під час заходів оповіщення та мобілізації. Документ було зареєстровано 8 червня 2026 року, а його профіль у парламентській базі вже оприлюднений на сайті Верховної Ради.
Ініціатива з’явилася на тлі суспільної дискусії щодо методів роботи окремих представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. У фокусі законопроєкту — ситуації, коли громадян можуть примусово доставляти, утримувати в приміщеннях ТЦК або обмежувати їхній зв’язок без належних правових підстав.
Що пропонує законопроєкт №15303
Проєкт закону передбачає внесення змін до статті 146-1 Кримінального кодексу України. Йдеться про оновлення підходу до відповідальності за дії, які можуть мати ознаки незаконного позбавлення волі або насильницького зникнення людини.
Згідно з інформацією в картці законопроєкту, його повна назва стосується посилення відповідальності за незаконне позбавлення волі або насильницьке викрадення людини саме під час здійснення заходів з оповіщення та мобілізації.
Ключова ідея документа полягає в тому, щоб чіткіше відмежувати законні дії посадових осіб під час мобілізації від випадків, коли людину фактично утримують без передбачених законом підстав.
Нова редакція статті 146-1 КК України
Законопроєкт пропонує викласти статтю 146-1 КК України у новій редакції під назвою «Насильницьке зникнення».
У межах цієї норми представниками держави пропонується вважати не лише службових осіб України, а й осіб, які діють за підтримки, дозволу або мовчазної згоди органів державної влади чи місцевого самоврядування.
За арешт, затримання або інше позбавлення волі представником держави з подальшою відмовою визнати такий факт або приховуванням місця перебування людини пропонується встановити покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.
Незаконне утримання під час мобілізації
Окремий блок законопроєкту стосується дій посадових осіб ТЦК та СП, Військової служби правопорядку, а також інших військових службових осіб.
Кримінально караними пропонується визнати випадки, коли людину без законних підстав утримують у приміщеннях органів військового управління, на збірних пунктах, у військових частинах або інших місцях, пов’язаних із мобілізаційними заходами.
Також ідеться про ситуації, коли громадянина утримують довше, ніж це дозволено законом у межах адміністративного затримання.
Окремо законопроєкт звертає увагу на примусове вилучення мобільного телефона або інше незаконне обмеження доступу людини до засобів зв’язку. За такі дії може загрожувати позбавлення волі на строк від 5 до 7 років. Про аналогічні положення законопроєкту повідомляли й українські медіа з посиланням на його зміст.
Відповідальність керівників за незаконні накази
Документ також пропонує встановити окрему відповідальність для керівників, які видають завідомо незаконні накази.
Якщо такий наказ призвів до протиправного затримання, доставлення або утримання людини, посадовій особі може загрожувати від 5 до 8 років позбавлення волі.
Важлива деталь законопроєкту полягає в тому, що виконання завідомо незаконного наказу не має звільняти виконавця від кримінальної відповідальності. Тобто відповідальність може наставати не лише для того, хто наказ віддав, а й для того, хто його виконував.
Коли покарання може бути суворішим
Законопроєкт передбачає й обтяжуючі обставини. Якщо незаконне позбавлення волі або пов’язані з ним дії вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, групою осіб за попередньою змовою або із застосуванням небезпечного для життя насильства, покарання може зрости до 7–12 років позбавлення волі.
Також окремо згадується жорстоке або таке, що принижує гідність, поводження. У таких випадках правова оцінка дій посадових осіб може бути значно суворішою.
Що це може змінити для громадян
У разі ухвалення законопроєкту громадяни отримають додатковий механізм захисту від незаконного обмеження свободи під час мобілізаційних заходів.
Йдеться не про скасування мобілізації чи повноважень уповноважених органів, а про встановлення чіткіших меж: коли дії посадових осіб є законними, а коли вони можуть перейти в площину кримінального правопорушення.
Практичне значення матиме фіксація обставин: час доставлення людини, підстава для її перебування в ТЦК, наявність документів, можливість зв’язатися з родичами або адвокатом, а також тривалість перебування в приміщенні уповноваженого органу.
Саме ці деталі можуть стати ключовими під час оцінки того, чи було утримання законним.
Можливі труднощі із застосуванням нових норм
Попри очевидну суспільну актуальність законопроєкту, його практична реалізація може викликати дискусії.
Один із головних викликів — встановлення моменту, коли законне доставлення особи до ТЦК або іншого уповноваженого органу перетворюється на незаконне утримання. Для цього правоохоронним органам і судам доведеться детально аналізувати обставини кожної справи.
Також важливим питанням стане доказова база. Якщо не буде відеофіксації, письмових документів, свідчень або інших підтверджень, довести факт незаконного утримання може бути складно.
Крім того, під час розгляду в парламенті законопроєкт може стати предметом гострих обговорень, оскільки він безпосередньо стосується роботи органів, залучених до мобілізаційних процесів в умовах воєнного стану.
Чому законопроєкт має суспільне значення
Законопроєкт №15303 є спробою перевести суспільну дискусію про можливі зловживання під час мобілізації у правову площину.
Його мета — не лише покарання винних, а й запобігання ситуаціям, коли громадяни можуть бути позбавлені свободи без належного оформлення, пояснення підстав або можливості повідомити близьких про своє місцеперебування.
Якщо документ буде ухвалено, незаконне утримання громадян, примусове вилучення засобів зв’язку та виконання явно незаконних наказів можуть отримати чітку кримінально-правову кваліфікацію.
У перспективі це може стати важливим інструментом контролю за дотриманням прав людини під час мобілізаційних заходів і водночас способом підвищити довіру до державних інституцій.
